Автор Богуслава Цимбалюк 
Антон Войтенко — головний сержант спецпідрозділу «Солідарність» Головного управління розвідки Міністерства оборони, який 14 серпня 2025 року загинув на Харківщині, прийнявши удар FPV-дрона на себе й урятувавши п’ятьох побратимів. Йому було 40 років. Посмертно він удостоєний звання Героя України.
1. Хто був Антон Войтенко
Антон Анатолійович Войтенко народився 24 червня 1985 року в селищі Смоляніково Приморського краю в родині військового-зенітника. Через службу батька сім’я часто змінювала міста; хлопець встиг змінити кілька шкіл. Останні класи закінчив у селищі Нова Водолага на Харківщині, де родина оселилася. Після дев’яти класів пішов до аграрного навчального закладу в Рокитному й у 2003 році здобув фах машиніста широкого профілю — тракториста й комбайнера.
У цивільному житті працював на землі, пізніше — на різних роботах, щоб утримувати сім’ю. З Аллою познайомився ще до весілля 2008 року; разом вони прожили близько двох десятиліть. У пари народилися двійнята — донька Аліса і син Максим. Позивні в різних періодах служби — «Тоха», «Вольт», «Максимус». За характером рідні описують його як людину руками: конструктори в дитинстві, ремонт, поле, риболовля з дітьми. Після війни хотів купити трактор, господарювати на кількох гектарах і подорожувати з родиною.
У 2003–2004 роках проходив строкову службу в 79-му аеромобільному полку в Миколаєві. Це був перший, ще «мирний» контакт із військом. До повномасштабного вторгнення між строковою й повторною службою минуло більше десяти років звичайної праці.
2. Як він потрапив у спецпідрозділ
У 2015–2018 роках Антон Войтенко служив у зенітно-ракетному дивізіоні бригади оперативного призначення «Спартан» Національної гвардії та в Центрі спеціального призначення «Омега». Батько Анатолій пішов до Нацгвардії ще 2014-го; сини Антон і Валерій приєдналися наступного року. Перша ротація — Луганщина. Після демобілізації 2018-го він повернувся до цивільного життя.
24 лютого 2022-го троє Войтенків знову стали в стрій добровільно, без окремої «історії героїчного вербування». Спочатку — знайома робота: прикриття неба над Харковом, позиція, яку побратими називали «Роза вітрів». До жовтня 2024 року Антон і брат лишалися в батареї ППО. Потім обох перевели до спецпідрозділу «Солідарність» ГУР МО. Підрозділ виник 2022 року як інтернаціональне формування з грузинським ядром, а восени 2024-го увійшов до структури воєнної розвідки як окремий спецпідрозділ активних дій.
Поширена помилка виглядає так: у пошуку «Антон Войтенко» першими виходять матеріали про прокурора з таким самим ім’ям і прізвищем. Людина читає про керівництво обласною прокуратурою й думає, що це той самий фронтовик. Закінчується плутаниною в соцмережах і хибними співчуттями не тій родині. Правильно шукати повне ім’я по батькові — Антон Анатолійович — і прив’язку до Нової Водолаги, бригади «Спартан» або «Солідарності» ГУР.
Перехід із гвардійської ППО в ГУР — не стрибок «з дивана в спецназ». Це зміна завдання для людини з уже напрацьованим бойовим стажем: від роботи з ПЗРК і батареї до штурмових груп і виявлення ворожих груп на конкретних ділянках.
3. Що робив на передовій
6 березня 2022 року вогнева група, у складі якої був Антон Войтенко, збила над Харковом російський винищувач-бомбардувальник Су-34. За свідченнями побратимів, зробили два пуски з ПЗРК; один із них — його. Обидві ракети вразили ціль. Після цього інтенсивність польотів пілотованої авіації безпосередньо над містом знизилася. Пізніше на Харківщині група знищила ударний вертоліт Мі-28Н.
Далі були північ Харківщини — Липці, Прудянка, Козача Лопань — потім Бахмут і Запорізький напрямок, зокрема район Кам’янського і Степового. У відкритих джерелах на його бойовому рахунку фігурують також два штурмовики Су-25, вертоліт Мі-24 і значна кількість безпілотників, зокрема апарати типу «Ланцет». Точні цифри по дронах у різних матеріалах розходяться, тому тут варто триматися формулювання «значна кількість», а не складеного «особистого рейтингу».
У «Солідарності» робота змінилася: штурм позицій, виявлення груп противника, утримання ділянки. Офіційне формулювання з нагородного опису таке: завдяки діям групи вдалося зберегти вогневі позиції на важливій ділянці місцевості. Деталей окремих операцій ГУР у відкритому доступі немає — і вигадувати їх не варто.
4. Останні дні та обставини смерті
Антон Войтенко загинув 14 серпня 2025 року в Харківській області під час бойового виїзду. За узгодженою версією офіційних і родинних свідчень, колону або авто з військовими атакував FPV-дрон. Він розвернув машину й прийняв удар на себе. П’ятеро побратимів лишилися живими. Окремі регіональні матеріали уточнюють район Ізюма, поблизу Андріївки; в узагальнених офіційних текстах місце названо як Харківщина без вужчої прив’язки.
За день до виїзду він коротко говорив із дружиною: стандартні питання про дітей і побут. Батько згадував останню розмову вдома — син допомагав на полі й казав, що від нагород уже мало що залежить, головне — вижити. Тіло вдалося забрати. Прощання відбулося в Києві у Володимирському соборі; поховали його на Харківщині, куди дружина потім приходить майже щодня.
5. Що залишилось: спадок та пам’ять
У Новій Водолазі станом на серпень 2025 року громада вже рахувала десятки загиблих і зниклих безвісти. Ім’я Антона Войтенка там не абстрактне: школа, поле, родина, брат, який служив поруч. Побратими з дивізіону й ГУР описують його як досвідченого сержанта, на якого рівнялися в виїзді, а не як «символ».
За життя він мав медаль «За військову службу Україні» (березень 2022), відзнаку «За оборону України», ордени «За мужність» III і II ступенів (2022 і 2023). 20 серпня 2025-го ГУР посмертно відзначило його медаллю «За бойові заслуги». У травні 2026 року орден «Золота Зірка» вручили родині в Києві.
В описі до нагородження Офіс президента стисло зафіксував штурмові дії на Запоріжжі й Харківщині та обставини загибелі з порятунком п’ятьох військових. Це не оцінка «ідеї, яка живе», а канцелярський запис про конкретний епізод. Для громади спадок простіший: діти, яким є що сказати про батька без чужих гасел, і прізвище, яке більше не варто плутати з однофамільцем.
Раїса Зимовець