Автор Раїса Зимовець 
14 лютого 2025 року Галицький районний суд Львова визнав винною у державній зраді Інну Іваночко і призначив їй 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Строк відбування покарання суд наказав рахувати з 24 серпня 2022 року — з дня затримання. Засідання транслювали, обвинувачена й адвокатка були на зв’язку дистанційно.
Для Львова це не «столична історія», яку можна відкласти. Йдеться про людину, яка роками була публічним обличчям проросійських структур саме в обласному центрі: партійний осередок, громадські організації, акції, ефіри. Після вироку питання вже не в прізвищі в стрічці новин, а в тому, як такі мережі працювали в місті, яке звикло вважати себе далеким від цієї політики.
Нижче — хто така Інна Іваночко, як її діяльність була зав’язана на Львів, що саме суд визнав злочином і що з цим робити мешканцю сьогодні, якщо знову натрапите на старі ролики, назви організацій чи суперечки «це ж просто інша думка».
Хто така Інна Іваночко
Інна Василівна Іваночко народилася 24 травня 1966 року. У відкритих політичних досьє її фіксують як колишню очільницю Львівської обласної організації партії «Опозиційна платформа — За життя» у 2018–2020 роках і як керівницю місцевої структури громадської організації «Український вибір — право народу», пов’язаної з Віктором Медведчуком. Раніше, у 2012–2014 роках, вона виконувала обов’язки голови Шевченківської районної організації Партії регіонів у Львові, була засновницею й керівницею ГО «Джерела допомоги».
У 2019 році балотувалася до Верховної Ради від ОПЗЖ і депутаткою не стала. Це важливо тримати в голові: публічний статус у неї був регіональний, не парламентський. Вплив будувався не через кабінет у Києві, а через місцеві організації, заходи й медіа-появи «від імені Львівщини».
Слідство й прокурори описували період з травня 2015-го по серпень 2022-го: керівництво низкою місцевих структур, організація проплачених заходів, виступи в російських і проросійських ефірах під виглядом «політичної експертки». За версією обвинувачення, яке суд визнав доведеним, вона підтримувала зв’язок із російськими кураторами й звітувала про роботу. У матеріалах правоохоронців фігурує позивний «Інга».
Зв’язок із Львовом
Львів тут не фон, а робоче поле. Саме в місті й області Іваночко збирала людей на акції, говорила від імені «місцевих жителів» і намагалася надати кремлівським тезам галицький акцент. До повномасштабного вторгнення це виглядало як дрібна політична екзотика: 9 травня, радянська символіка, вимоги «особливого статусу» для Галичини, суперечки навколо демонтажу радянських об’єктів.
У 2017 році як координаторка «Українського вибору» вона судилася з Львівською міською радою проти демонтажу комуністичного об’єкта. Під час Революції гідності публічно трималася лінії Антимайдану. Для частини міста це було дратівливо, але здавалося периферійним. Після 24 лютого 2022 року той самий набір тез — «бази НАТО», «нацизм», «відділити регіон» — уже читається інакше: не як смак до скандалу, а як робота на ворога.
Місцевий вимір ще й у тому, що затримання відбулося тут, тримання під вартою — у Львівській установі виконання покарань, вирок оголосив місцевий суд. Справу вели не «десь у Києві», а на тій самій мапі, якою ви користуєтеся щодня.
Механізм справи і вирок
Державна зрада за частиною 1 статті 111 Кримінального кодексу — це не «неправильна партія» і не «незручний коментар». Йдеться про умисні дії на шкоду суверенітету, територіальній цілісності, обороноздатності чи державній безпеці України. У цій справі прокурори доводили ланцюжок: легальні вивіски організацій, проплачені заходи, медіа-появи, завдання від спецслужб держави-агресора.
Це схоже на ситуацію, коли в під’їзді роками працює «гурток за інтересами», а насправді звідти передають назовні, як зручніше розхитати будинок. Аналогія зупиняється на порозі права: до заборони партія й громадські організації були формально законними, і сам факт іншої політичної позиції злочином не є. Суд оцінював не смак до радянських свят, а роботу в інтересах іншої держави.
За повідомленням СБУ, Іваночко була довіреною особою Медведчука на заході України, ще до великої війни організовувала вуличні акції за так зване «відокремлення» регіону й регулярно заходила в ефіри з наративами про «русофобію» та «радикальний націоналізм», подаючи це як голос місцевих. Обвинувальний акт скерували до суду в березні 2023 року. 14 лютого 2025-го суддя оголосила вирок: 13 років і конфіскація майна, запобіжний захід — тримання під вартою до набрання рішення законної сили. Оскаржити його можна було протягом 30 днів.
Наслідки для міста
Практичний ефект для Львова подвійний. По-перше, з карти публічного життя зникли структури, які роками намагалися нормалізувати проросійську рамку в місті, де вона ніколи не мала більшості, але мала мікрофон. По-друге, з’явився судовий факт, а не лише оперативне повідомлення: конкретне прізвище, стаття, строк, суд.
Для мешканця це змінює не тариф і не маршрут автобуса, а фільтр довіри. Коли в стрічці знову спливе ролик «експертки з Львівщини» 2018–2021 років, це вже не нейтральний архів. Це матеріал справи, яку місцевий суд кваліфікував як зраду. Старі конференції про «особливий статус Галичини» після вироку не стають мудрішими — вони стають зрозумілішими.
Партію ОПЗЖ в Україні заборонили після початку повномасштабної війни. Осередок у Львові й без того був невеликим. Вирок важливий не розміром фракції, а принципом: західний регіон не був «закритою зоною» для такої роботи. Його просто використовували інакше — як декорацію «голосу зсередини».
Помилкові уявлення
Перше: «у Львові такого не було, це все схід і центр». Було. Не масово, не на площах із десятками тисяч, а в організаціях, ефірах і точкових акціях. Саме така щільність і зручна для зовнішнього замовника: мало шуму в місті, багато цитат для чужої аудиторії.
Друге: «засудили за погляди». Погляди самі по собі в цій справі не були вироком. Суд прийняв версію про підривну діяльність за вказівками спецслужб, фінансування заходів і системну пропаганду. Можна сперечатися про політику 2014–2021 років; після судового рішення це вже не побутова суперечка в черзі.
Третє: «мене це не стосується». Стосується тоді, коли старі тези повертаються в побутових розмовах: про «особливий статус», «чужі бази», «нас втягнули». Після 2022-го такі формули рідко народжуються самі. Частіше їх колись уже проговорювали вголос люди з партійною чи організаційною вивіскою.
Де перевірити факти
Ім’я, дати й формулювання вироку можна звірити за репортажем із зали суду на Суспільному Львів: суд, строк, конфіскація, відлік покарання з 24 серпня 2022 року. Позицію правоохоронців — у повідомленнях Служби безпеки та Офісу генерального прокурора за 14 лютого 2025 року. Політичну біографію до затримання зібрано в досьє руху «Чесно»: рік народження, Партія регіонів, «Український вибір», ОПЗЖ, спроба пройти в Раду 2019-го.
Тексти судових рішень першої інстанції шукають у Єдиному державному реєстрі судових рішень за прізвищем і назвою суду. Трансляції засідань інколи лишаються в архівах судової влади. Старі ефіри й анонси акцій досі лежать у відкритому доступі — саме тому їх легко прийняти за «звичайну політику минулого», якщо не знати фіналу справи.
Що робити далі
Якщо вам трапився старий ролик або допис Іваночко «від Львова» — не пересилайте його як нейтральний коментар «як тоді думали в місті». Додайте контекст вироку 2025 року або не поширюйте взагалі. На це потрібно кілька хвилин перевірки, не тиждень.
Якщо сперечаєтеся з кимось, хто зве справу «розправою за партію», тримайтеся трьох опор: стаття 111 КК, вирок Галицького районного суду, період діяльності з 2015-го до серпня 2022-го. Це не лозунг, це рамка, яку вже зафіксував суд.
Якщо працюєте в освіті, бібліотеці, місцевому медіа чи просто ведете спільноту будинку й бачите, як повертаються формули про «автономію Галичини» без пояснення джерела — ставте просте запитання: хто це казав раніше і чим справа закінчилася. Для побутової розмови цього достатньо, щоб не тягнути далі чужий сценарій.
Богуслава Цимбалюк