Хто такий Володимир Бєглов у Львові

15 вересня 2015 року у Львові вийшло в ефір онлайн-радіо «Сковорода». За перший тиждень станцію послухали 14 тисяч людей — для проєкту без FM-частоти, без інвестора і без постійної студії це був нетиповий старт. Одним із чотирьох засновників був Володимир Бєглов, уже тоді співзасновник онлайн-журналу The Ukrainians.

Ім’я закріпилося в місті не через посаду в великій медіагрупі, а через два незалежні формати, які змінили звичне уявлення про те, як Львів говорить українською про культуру, книжки й громадянські теми. Нижче — не біографія «від народження», а розбір ролі: що саме він робив у «Сковороді» і в «Читанці», чи ці проєкти ще доступні і як це впливає на те, що ви чуєте й читаєте сьогодні.

Цифри аудиторії пізніших років станція публікувала нерівномірно. Там, де свіжих офіційних вимірювань немає, це сказано прямо.

1. Радіо «Сковорода» — як усе почалося

Станцію заснували четверо медійників зі Львова та області: Андрій Чемес, Володимир Бєглов, Мар’яна Романяк і Артем Галицький. Усі мали досвід на місцевих хвилях — від «Львівської хвилі» й «FM Галичина» до «Вголосу» і ТРК «Львів» — і вийшли з тієї моделі, де сітка ефіру рідко залишала місце для довгої розмови про права, книжки чи малі музичні імена.

Повноцінне мовлення почалося в жовтні 2015-го. Назву взяли від Григорія Сковороди: за словами засновників, філософ здавався їм новатором «навіть у деякому плані хіпстером», а українське радіо мало «стати модним», не втрачаючи мови. Гасло залишилося коротким: «Радіо вільних людей». Формат — музично-інформаційно-розмовний інтернет-ефір, без власної частоти.

Технічно це було мандрівне радіо: два рюкзаки техніки й будь-яка точка з інтернетом. Відкриту студію показували в центрі міста, ефіри возили на форуми й фестивалі. Завдання було конкретне: ставити в ротацію нову українську музику поруч із уже відомими іменами й відкривати мікрофон тим, хто має що сказати слухачам, а не лише ведучим зі штатного розкладу.

2. Роль у проєкті: що робив Бєглов

У публічних описах станції Бєглов фігурує як співвласник і співзасновник, а не як музичний редактор: плейлист збирав Артем Галицький. Внесок Бєглова був у розмовному шарі. Він вів щоденну вечірню програму «Теорія Бєглова» — розмови з гостями про культуру, громадянське суспільство, благодійність і реформи. Окремо на хвилі йшов правопросвітницький цикл Majority of Minorities про видимість меншин.

Механізм мандрівного ефіру простіше зрозуміти на побутовій аналогії: це схоже на кав’ярню, яку складають у два рюкзаки і ставлять там, де є розетка й черга охочих поговорити. Аналогія перестає працювати в момент відповідальності перед аудиторією: кіоск можна зачинити на день, а ефір уже не вибачає порожнього слота, якщо слухачі звикли приходити ввечері саме на одну програму.

У жовтні 2016 року Андрій Чемес у розмові з «Детектором медіа» назвав «Теорію Бєглова» одним із «слонів» сітки — тобто форматів, на яких трималася впізнаваність станції. Це позиція співзасновника, а не зовнішня оцінка рейтингу: незалежного щотижневого вимірювання слуханості окремих програм «Сковорода» в відкритому доступі не публікувала. Важливо інше: Бєглов закривав не технічний, а змістовий ризик проєкту — тримати в ефірі теми, які комерційне FM тоді оминало.

Перші роки обидва медіапроєкти він описував як майже волонтерські: на The Ukrainians і на радіо працював без зарплати близько двох років, гонорар з’являвся лише коли підключався партнер. Для слухача це означало просте: вечірній ефір тримався не на рекламному відділі, а на готовності команди віддавати години без гарантії окупності.

3. The Ukrainians: від «Читанки» до редактури

Онлайн-журнал The Ukrainians стартував 2014 року. Співзасновниками стали соціолог Тарас Прокопишин, журналістка Інна Березніцька і Володимир Бєглов. Видання збирало розмови про ініціативу й відповідальність; Бєглов записав понад 20 таких бесід і став одним з упорядників двох паперових томів «The Ukrainians: історії успіху» у «Видавництві Старого Лева» (2015 і 2016).

Коли журнал розрісся на розділи — інтерв’ю, репортажі, колонки, картки, відео, спецпроєкти — за Бєгловим у довідкових описах редакції закріпився розділ «Читанка». Це книжковий підпроєкт: щоденні уривки українськомовних новинок, короткі орієнтири «чи варто брати», промокоди видавництв і розіграші примірників. Завдання було подвійне — дати читачеві довгий фрагмент до покупки і відкрити видавцям додатковий канал збуту без плати за розміщення.

Редактор «Читанки» тут не «головний критик міста». Він відбирає текст, який можна прочитати в транспорті між зупинками, і ставить поруч шлях до книгарні. У 2015-му в локальних анонсах радіо його вже титрували також як креативного директора The Ukrainians: обидва проєкти йшли паралельно, а не «спочатку радіо, потім журнал».

4. Чому це важливо для Львова

Для міста значення цих форматів не в гучному бренді, а в мові й точці зйомки. «Сковорода» ставила український інді-ефір і розмову про реформи в центр, а не в нішу «для своїх після опівночі». The Ukrainians показував героїв не як абстрактних «успішних українців», а як людей, чиї рішення можна зіставити з власною роботою в редакції, видавництві чи громадській ініціативі.

Львів у цьому ланцюгу був не декорацією. Звідси виїжджала студія, тут виходили книжки «Старого Лева», тут же збиралася аудиторія форумів. Місто отримало ще один спосіб розповідати про себе українською без пафосу «культурної столиці»: через плейлист, вечірнє інтерв’ю й уривок нової прози, а не через слоган на білборді.

Джерела: профіль Володимира Бєглова на сайті PEN Ukraine (станом на грудень 2025), сторінки радіо «Сковорода» та The Ukrainians в українській Вікіпедії (оновлення 2026).

Найсильніше заперечення проти такої уваги звучить так: це була вузька львівська тусовка, і двоє стартапів не змінили медіамісто. Факт проти цього — не комплімент, а тривалість. Станція без частоти зібрала 14 тисяч слухачів за тиждень запуску; книжки журналу вийшли в великому львівському видавництві; у 2025–2026 роках «Сковорода» досі везе виїзну студію на міські події, а The Ukrainians лишається робочим сайтом з новими матеріалами. Нішевість не скасовує впливу на тих, хто саме з цих ефірів і текстів збирав українськомовну звичку.

5. Де його можна зустріти сьогодні

Радіо «Сковорода» станом на 2026 рік лишається онлайн-станцією зі Львова: потік можна слухати на сайті radioskovoroda.com, виїзні ефіри з’являються на YouTube і в соцмережах станції. У червні 2026-го мандрівна студія знову працювала у Львові на освітньому фестивалі. Хто саме веде щоденну сітку зараз, станція не зводить до одного прізвища: операційно хвилю давно тягне команда, серед якої публічно найчастіше згадують Артема Галицького.

The Ukrainians працює як медіакомпанія з матеріалами на сайті theukrainians.org; розділ «Читанка» як книжковий формат описаний редакцією окремо. Чи Бєглов щодня верстає цей розділ у 2026-му, відкриті джерела не фіксують так само однозначно, як на старті. Натомість зв’язок не обірвався: навесні 2025 року він став ведучим відеосерії «Планета людей» спільно з The Ukrainians Media.

У місті його частіше зустрічають уже не в радіорукзаку, а в ролі керівника Американського дому у Львові (з 2021 року) і як члена Українського ПЕН від грудня 2025-го. Для афіші це практичний орієнтир: події America House Lviv, відкриті лекції й записи розмов — реальні точки, де можна почути той самий тон, що колись тримав вечірній ефір «Сковороди».

Правило на сьогодні просте. Якщо хочете зрозуміти, звідки у Львові взявся незалежний українськомовний ефір і книжкова «читанка» в онлайн-журналі, почніть з трьох кроків: увімкніть потік «Сковороди», відкрийте «Читанку» й свіжі тексти The Ukrainians, перевірте афішу Американського дому. Це не повна карта культурної сцени, але це робочий маршрут тими проєктами, які Бєглов справді запускав і вів.

Застереження таке: ролі в незалежних медіа зміщуються швидше, ніж сторінки в довідниках. Співзасновник не завжди досі в ефірі щовечора, а редактор розділу — не завжди людина, яка сьогодні підписує кожен уривок. Перед тим як посилатися на «актуальну програму», варто звірити сітку станції й свіжий матеріал журналу, а не лише стару титрувальну рядок.