Автор Раїса Зимовець 
За останні роки мощі святих у Львові та області стали ближчими, ніж звикли уявляти старші покоління. У березні 2021 року до храму на Збоїщах із Ватикану привезли реліквії святих Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії — і залишили тут назавжди. У 2024-му редемптористи оголосили рік блаженного Миколая Чарнецького, а в 2025-му в місті далі зводили храм на його честь на вулиці Під Голоском. На Львівщині прощі не зникли: у вересні 2025 року Жовква знову виносила мощі свого покровителя Партенія вулицями міста.
Далекі поїздки на Афон чи в Рим для багатьох зараз не на часі. Люди шукають місце, куди можна дістатися трамваєм чи електричкою після роботи. Старе уявлення, ніби мощі святих — це щось виключно києво-печерське або закордонне, у Львові вже не працює: частинки реліквій лежать у храмах різних районів і районних центрів.
Питання просте: що саме ви цілуєте в мощовику, звідки воно взялося і чи варто їхати саме туди, а не до ікони в сусідній церкві.
Що таке мощі святих у церковній традиції
Мощі святих — це тіло або частина тіла людини, яку церква вже визнала святою чи блаженною, а також речі, що безпосередньо з нею стикалися: клаптик ризи, волосся, крапля крові. Слово походить від старослов’янського «міць»: віряни бачать у цих останках не музейний експонат, а видимий знак, що святий і далі «поряд».
Катехизм УГКЦ «Христос — наша Пасха» формулює це прямо: мощі — тіло усопшого християнина, зарахованого до лику святих; тіло, яке разом із душею змагалося за святість, також бере участь у прославі. Почитання мощей Сьомий Вселенський собор 787 року поставив поряд із почитанням ікон. Поклоніння як служіння належить лише Богові. Іконам, хресту, Євангелію і мощам віддають почитання — шану особі, а не дереву чи кістці.
Різниця з іконою на практиці така. Ікона — образ. Мощі — фізичний залишок конкретного життя. Перед іконою ви дивитеся на зображення святого. Перед ракою стоїте біля того, що залишилося від його тіла. Нетлінність, тобто збережене тіло без звичайного розкладу, церква вважає можливим знаком, але не обов’язковою умовою святості. Часто в мощовику лежить лише дрібна частинка кістки.
Звідки беруться мощі в храмах
Шлях реліквії до львівського храму рідко починається «сам собою». Спочатку церква досліджує життя людини, свідчення віри і розповіді про допомогу після молитви до неї. Лише після прославлення — канонізації чи беатифікації — останки можуть офіційно стати мощами. Їх відкривають, оглядають, переносять до храму і кладуть у раку або невеликий мощовик.
Частинки відділяють навмисно: так шанування одного святого може бути в десятках парафій. Це схоже на те, як у родині ділять годинник діда між дітьми, щоб кожна гілка мала свою пам’ять. Аналогія тут обривається: для церкви мощі — не сувенір і не «сімейна річ», а місце молитви, через яке, за її вірою, діє благодать.
До Львова реліквії потрапляють різними дорогами. Частину привозять із Рима чи зі святинь інших країн разом із грамотою автентичності. Інші відкривають на місцевих цвинтарях після прославлення. Так 4 липня 2002 року мощі блаженного Миколая Чарнецького перенесли з Личаківського цвинтаря до храму священномученика Йосафата на Замарстинівській: Папа Іван Павло ІІ проголосив його блаженним у Львові 27 червня 2001 року. Буває й повернення давньої святині: 25 червня 2011 року до Лаврівського монастиря знову привезли мощі преподобного Онуфрія, втрачені ще в часи набігів.
Справжність церковно визнає не «вигляд кістки», а документ і печатка. Мощі святого Партенія перенесли до Жовкви 1784 року з дозволу цісаря Йосифа І, а не дозволу Рима. Без грамоти парафія не має права виставляти реліквію як офіційні мощі. Підробки в історії траплялися, саме тому процедура така суха й канцелярська.
Мощі святих у Львові та області
Найближче до щоденної зупинки — кілька адрес у самому місті. У княжому храмі святого Миколая ПЦУ на вулиці Богдана Хмельницького зберігають частинку мощей Миколая Чудотворця, подаровану антіохійським патріархом Йоакимом під час перебування у Львові. Храм ікони Богородиці Всецариці ПЦУ на вулиці Пилипа Орлика, 1 називають «львівським Афоном»: тут зібрано близько тридцяти частинок, серед них мощі Миколая, Пантелеймона, Спиридона, Кипріяна. Про цю збірку писало видання «Духовна велич Львова».
На Замарстинівській, 134, у церкві святого Йосафата УГКЦ, у правій наві лежать мощі блаженного Миколая Чарнецького — місцевого «українського Миколая», до якого приходять із хворобами й родинними проханнями. На Збоїщах, вул. Віри, Надії, Любові, 10, від 2021 року виставлено мощі чотирьох мучениць, привезені з Ватикану. У Латинській катедрі зберігають мощі святого Яна з Дуклі, який помер у Львові 1484 року і якого вважають католицьким покровителем міста, а також мощі блаженного Якова Стрепи. Частинки мощей святого Шарбеля виставлені в архикатедральному соборі святого Юра; щовівторка там служать окрему молитву за недужих.
За містом найвиразніші точки — не «всі монастирі підряд», а кілька конкретних рак. У Жовкві, у храмі Пресвятого Серця Христового при василіянському монастирі, спочиває святий Партеній, мученик ІІІ століття, покровитель міста; його день у регіоні святкують у неділю після Воздвиження. У Лаврові Самбірського району знову можна помолитися біля мощей святого Онуфрія. У Бориславі церква святої Анни зібрала одну з найбільших в Україні колекцій частинок: за різними підрахунками йдеться про сотні святих, інколи називають понад сімсот. Цифра «плаває», бо колекцію роками доповнюють, але сам масштаб для маленького міста нетиповий.
Паломництво до мощей: як і для чого
Паломництво тут — не обов’язково тижневий тур. Для львів’янина це часто вечір після зміни: свічка, короткий поклін, молитва своїми словами. Традиційний жест — хресне знамення, поясний або доземний поклін і, якщо так прийнято в храмі, цілування мощовика. Люди приносять записки, хустки, іноді залишають дрібні подяки.
Сезонні хвилі збігаються зі святами святого. 6 грудня і 22 травня (перенесення мощей Миколая) тісняться біля княжого храму на Підзамчі. У вівторок — черга до Шарбеля. У неділю після Воздвиження їдуть у Жовкву. Великі прощі Львівщини — Унів, Страдч, Крехів, Лаврів — збирають людей не лише через мощі, а через увесь уклад монастирського дня: літургія, сповідь, хресна дорога.
Очікування різні. Хтось просить зцілення, хтось — роботи, хтось просто тиші після сирени. Церква не продає результат. Вона пропонує місце зустрічі зі святим, якого вважає живим перед Богом. Якщо їдете вперше, перед виходом уточніть години: у будні рака може бути відкрита лише після вечірні, а на празник храм не вмістить усіх охочих стати «прямо біля скла».
Важливо. Офіційні мощі в храмі мають супроводжуватися церковним підтвердженням походження. Якщо вам пропонують «частинку з Афону» з рук на ринку чи в соцмережі без парафії й грамоти — це не паломництво, а сумнівна покупка. У храмі питайте священника, чия це реліквія і коли її виставили.
Легенди про чудеса при мощах
Біля місцевих рак ходять історії, які церква записує як свідчення вірян, а не як медичний протокол. Після смерті Миколая Чарнецького 1959 року люди брали землю з його могили на Личакові, вважаючи її цілющою; саме розростання цього культу стало однією з причин перенесення мощей до храму. У Бориславі настоятель розповідає про оздоровлення, пов’язані з мощами святого Шарбеля та блаженної Анни-Марії Таїджі. У Жовкві Партенія здавна звуть «безвідмовним» заступником.
Про Яна з Дуклі у Львові століттями переказували захист міста й зцілення біля гробу ще в XV–XVI століттях. Такі оповіді тримають шану живим, але не замінюють лікування. Найсильніше заперечення звучить так: навіщо цілувати кістки, якщо це може бути підробка, а «чудо» — збіг або самонавіювання. Відповідь церкви фактична, не поетична. Реліквію виставляють після прославлення особи й за наявності документів; нетлінність не є квитком у святі; молитва йде до Бога за заступництвом святого, а не «в кістку як у талісман». Хто шукає лабораторний доказ кожного зцілення, у храмі його не отримає — і це чесна межа жанру.
Якщо хочете зрозуміти тему не з переказу, оберіть сьогодні одну адресу, а не п’ять. Перевірте розклад парафії, прийдіть у звичайний будень, постійте кілька хвилин без фото. Для початку досить княжого Миколая на Підзамчі, Чарнецького на Замарстинівській або Партенія в Жовкві — залежно від того, чим ви їдете і чий день зараз у календарі. Порада стосується церковної практики поклоніння, а не лікування: мощі не замінюють лікаря, і жоден місцевий храм цього не обіцяє.